Ряби на. Ботам за тобою із твого дому аж післанця присилали. Писар. Ов, а то чого? Рябина. Та не знаю- Мабуть ковбиця1 отелилася, чи, може, припічок лоша привів. Писар. Ха-ха-ха! Чи бач, які ви сьогодні жартовливі стали. А вчора ходили, мов непріла лемішка. Рябина. Бо вчора в твоїй кумпанії був, а сьогодні ось з людьми балакаю. Писар. То що ж, по вашому я не люди? Олекса. Гей, пане писарю! А дивіть, ваша половина йде! Писар. Яка моя половина? Я В А VII Ті самі й Рахміль Р ах міль вбігає. Га, ви тут, пане писарю? Ходіть, там на вас чекають. Писар. Хто такий? Рахміль. Та якісь люди. Кажуть, що в них важне діло до вас е. Писар. Люди? Якісь люди? Ха-ха-ха! Що мене люди обходять? Чекають, то хай чекають! Рахміль. Але ходіть, ходіть, бо вони не мають коли. Писар. Але я за те маю коли. Слухай, Рахмілю! Що ти зо мною робиш? Рахміль. Я? З вами? А хіба що таке? Писар. Вже тиждень тому, як казав, що мої папери в тебе 8, і досі не віддаєш. 1 Ковбиця—піч, а радше діра, що находиться в передній частині селянської печи; також колода, на якій рубають дрова. 408
