Цю сторінку схвалено
мене Отець милосердний із того нещастя вийме.
Анна. Га, коли так кажеш…
Микола. Так, так, так, не роби того. Здайся на Бога. А тільки… Тремтить, його лице кривиться до плачу, руки судорожно обіймають її. Анно! Аннице моя! Тільки ти… не забудь мене! Втирає очі.
Анна. Ну, що ти, Миколо! Чи слід тобі при чужих людях плакати? Вспокійся! Бог нас не лишить.
Микола. Га, Божа воля! Най він з усіма нами робить, що задумав. Ходімо, люди добрі! Цілує Анну й виходить, за ним жандарм, війт та інші. Анна по його відході хоче кинутися до дверей і зупиняється, хапає себе за голову, відтак ламає руки. От тобі й ангели Божі понад хатою перелетіли!
Заслона спадає.
42
