Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Війт. Ах, ти сороко траскітлива! То в тебе Шльомине слово старше, ніж моє? Чекай но ти!

Грозить на неї костуром, відтак, поправивши на собі кожух, іде до корчми.
 
ЯВА III
Настя і ще дві жінки виходять із корчми

Настя. Та куди ви, кумо?

Перша жінка. Та хіба би додому.

Настя. Е, маєте час. Там у вас, Богу дякувати, діти не плачуть. Ось посідаймо тут на колоді. Адіть, як сонечко пригріває, аж любо посидіти. Ще тільки пущення, а тут уже немов би весна починалася.

Друга жінка. Тай справді сядьмо. Нікуди нам квапитися. Чую, що музика буде, то подивимося, як молодь гуляє. Сідають.

Перша жінка. То кажеш, кумо Насте, що з Миколою зле?

Настя. Дух Святий з нами, кумочко! Кажуть, що його таки вішати будуть.

Обі жінки. Господи! Христяться.

Перша жінка. І хто би був подумав, що він душогуб! Такий тихий та смирний…

Друга жінка. Ой, кумонько, чоловік усе чоловіком, а нечистий, бодай моці не мав, усякого підкусить.

Перша жінка. Ба, та чути, що там великі гроші в Абрамка забрали. Не знати, чи віднайдено їх?

Настя. Де там, ані сліду. Микола мовчить як заклятий, не хоче видати спільників.

Перша жінка. От дурний! Ніби то йому що поможе, як він буде гнити, а ті уживати.

 

44