Настя. Вона здавна з ним любилася, ще дівкою бувши. Він з того села, що й вона. А її брати силою видали за Миколу.
Жінки. Ну, це ми знаємо. Але з шандарем!..
Настя. Він у неї два рази щотижня ніч ночує. Смерком приходить, удосвіта відходить. Він, бачите, ніби то за Миколиними спільниками пошукує. Мойому чоловікові сам так казав, а якже!
Жінки. Господи!
Анна входить одягнена по недільному, оглядається боязно й наближується до сидячих жінок. Слава Ісусу Христу.
Перша жінка холодно. Слава навіки!
Анна. А не було тут?.. Уриває й озирається.
Друга жінка. Ви за своїм чоловіком озираєтеся? Ні, не було його тут.
Анна обертається до неї залякана. За чоловіком? Ні, я не за чоловіком.
Настя з ущипливим докором. А ми тут власне про нього згадували, кумо Анно, чуєте? Кажуть, що він дуже слабий.
Анна мов непритомно. Слабий? Я не чула. А що йому таке?
Настя так само. Та вішати його мають.
Анна стрепенулася, а далі бачучи, що Настя кпить з неї, відповідає також ущипливо. Вішати? Га, це така слабість, що я йому на неї не пораджу. Як завинив, то нехай покутує.
46
