Гомін серед молоді. Музики йдуть! Музики! Ладьте місце для музик! Кілька парубків виносять підвищену лаву з корчемних сіней і ставлять знадвору під стіною. Ось так! Тут буде добре!
Музики, троє селян, один зі скрипкою, другий з басом, третій з решетом входять, кланяються на всі боки, відтак вилазять на лаву, де їм тим часом поставлено стільці. Вони сідають і потягають смиками по струментах, трібуючи їх. Гомін довкола, сміхи, жарти. Сцена наповнюється.
Війт виходить із корчми, грізно. А тут що? Побачивши музику. А ви що тут робите? Хто вам дозволив?
Музики встають, знімають шапки, скрипник говорить. Пане начальнику, нас закликали. Ми люди зарібні. Не наше діло питати дозволу. Нас закликали, казали, що можна.
Війт. Хто вас закликав?
Скрипник. Та парубки, а хто ж би? Он Андрух, та Олекса, та Степан. Товпа втихає. Три парубки виходять наперед і кланяються війтові.
Війт. А вам чого треба?
Перший парубок кланяється. Та ми би просили, пане начальнику, щобисьте дозволили трохи потанцювати. Нині пущення, то вже останній раз.
Війт строго. А чий ти?
Парубок. Та Василя Півперечного, Олекса.
Війт. А був ти нині в церкві?
Парубок. Та був, пане начальнику.
Війт. А чув ти, що єґомость наказували?
Парубок. Та чув, пане начальнику.
48
