Жандарм. Порозумієш, братчику, порозумієш, як на тебе час прийде. А тепер знаєш, що я би тобі радив?
Микола. Ну, що?
Жандарм. Будь спокійний. Не роби ніякого галасу. Жий собі тихо, смирно, як Бог приказав, і ні про що не дбай, що довкола тебе твориться.
Микола. Ні про що не дбати? А думаєш, що це можна?
Жандарм. А чому би не можна? Певно, що можна. Повір мені, друже! Я багато світу сходив, багато дечого видів і знаю. Так ось що я тобі скажу: тисячі людей живуть отак як ти, і не питають навіть, як воно склалося, відки пішло, хто винен? Де би чоловікові голови стало, щоби це все розібрати? Сталося, склалося — що порадиш? Треба брати життя яке є, треба жити, як можна.
Микола. І з розбитим серцем?
Жандарм. Дурниця серце! У кого воно ціле?
Микола. І на людськім посміховищу?
Жандарм. Наплюй ти на людей! Чого тобі від них потрібно? А як ти з них буде сміятися, то вони з тебе не будуть. Ще самі до тебе прийдуть.
Микола в задумі. Що ж, мудра рада. Тільки мабуть за міцна на мою слабу голову. Хапає себе руками за голову й починає ридати. Ой, за міцна, за міцна! Не видержить моя голова!
Жандарм. Не бійся, видержить. Я тобі поможу. Я кожному голову скручу, хто би посмів з тебе сміятися.
Микола. Багато буде скручених голів.
Жандарм. Не бійся, це вже моє діло! А тепер, друже мій, Миколо, знаєш що?
Микола. А що таке?
66
