Жандарм. Я бачу, що ти дуже ослаб. Сон тебе клонить. Піди ти собі на тік та засни.
Микола. А ти?
Жандарм. Про мене не турбуйся. Я також трохи відпочину, а потім піду додому.
Микола. То може би, Михайле, ти сам пішов на тік і там заснув?
Жандарм. Ну, ну, не роби комедії! На тобі кожух, бере з жердки кожух і кладе йому на плечі, подушку й верету стягає з постелі подушку й верету і також кладе на нього. Іди! Випихає його за двері. Мовчанка. За сценою чути важке зідхання й повільні кроки Миколи.
Жандарм обіймає Анну. Ну, тепер ми самі.
Анна. Цить! Я боюсь, щоб він там собі якого лиха не заподіяв.
Жандарм. Не бійся! Він тепер занадто ослаб, розкис! Зариється в солому й засне.
Анна припадає до нього. Михайле, Михайле! Що буде з нами? До чого воно дійде? Чим воно скінчиться?
Жандарм. Дурна! Ось вона чим турбується! Ніби то хтось у світі знає, чим що скінчиться й до чого дійде? Жий та й дихай, доки живеш! Зле тобі? А коли не зле, то дякуй Богу. Як буде зле, тоді час буде думати про те зле! Чим скінчиться! Нічим не скінчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо любитися, доки можна. Будемо людям у пику сміятися, доки можна, доки вони нас під ноги не візьмуть. А потім? Потім один кінець: всі помремо й чорту в зуби підемо. Ось чим воно скінчиться, коли хочеш знати. Обіймає її.
67
