Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/78

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Жандарм відтручує його набік. Мовчи, дурню! Слухай, що я тобі буду казати. Сідай ось тут. Микола неохітно сідає. Слухай, Миколо, що ти собі гадаєш?

Микола. Як то що?

Жандарм. Чого ти сам собі шкоду робиш? Роботу покинув, господарство занедбав, коні продав, та все тільки з п'яницями водишся та своє добро розкидаєш? Чи то ладно так, га?

Микола. Ладніше, ніж чужу жінку на гріх наводити.

Жандарм. Миколо, Миколо, не повинен би ти й згадувати про те.

Микола. Он як! Не повинен і згадувати від чого серце рветься й голова тріскає? Спасибі за ласку. А скажи ти мені, Михайле, про що я маю згадувати? Для кого маю дбати? На кого робити?

Жандарм. Хоч би на себе самого.

Микола. Не бійся, на себе самого я дбаю! Продаю, роздаю, розкидаю, пропиваю те, що мені непотрібне, а беру лиш те, що мені потрібне. А потрібне мені тепер лиш одно — ось що! Теліпає пляшкою.

Жандарм. Фе, Миколо, стидайся!

Микола. Я маю стидатися! Ха-ха-ха! А ти стидаєшся? А оця негідниця стидається, що по селу раз-у-раз з тобою волочиться? Ви маєте стид?

Жандарм. Зась тобі до нас.

Микола зривається. Кому зась? Мені? А ти хто тут? Яке ти право маєш мені заськати?

Жандарм силою саджає його назад. Ну, ну, не решетися! Я тобі скажу, яке я маю право. Слухай, Миколо! Ти знаєш, хто я був колись, ще там, у нашім селі?