Не міг опертись їй. Така могуча, Що виперла плечима двері спальні, Мене зіпхнула і війшла сюди. Князь. Це хто такий? Гарниш. Не знаю пане! Жінка З дітьми. Жебрачка з виду, та говорить Чудне таке… Князь. Гей, жінко! Хто ти е? Ходи сюди! Предслава. Сидить. Не встану відси я! Ось тут при вогнищі святому буду Сидіти, під опікою його, Аж доки слова не даси мені, Що вислухаєш річ мою. Князь. Пек! Пек! Якийсь знайомий голос! Темно вже — Лиця не бачу, тільки очі чорні, Мов вуглі два, там жевріють. До Гарниша. Світи! Г а р Н И Ш креше вогню. Уперта дуже! А про себе й слова Сказать не хоче. Світить. Князь зо свічкою наближається до неї. І ЛИЦЄ ЯКЄСЬ Немов знайоме. Встань І Предслава. Не встану, княже, Аж поки слова не даси… Князь. Це що знов? Ти думаєш, що перепреш мене? Предслава. Грізьби твоєї не боюсь я, княже. Нехай бояться ті, що мають ще Що тратити. Я все, що тільки мала, Все стратила. А те, за чим сюди Прийшла я, те мене не доторкаесь, А лиш тебе. Князь. Мене? А хто ж ти? Предслава. Слово! 90
