Отам під брамою, щоб бачити Тебе! П'ять день страшенної тортури, Непевности!.. А тут ніхто не хоче Мене до тебе завести! А діло Велике, важне. Князь. Що за діло, мов1! Предслава. Кажи оцьому геть іти! Показує Гарниша. Князь. Не бійся, Він вірний в мене. Предслава. О, у тебе всі, Всі вірні! Але я не вірю їм. Якби про мене йшло, мені б байдуже, А це ж про тебе, княже, діло йде. Князь. Про мене? Ну, коли про мене, жінко, То я зажду до завтра. Що мене Самого доторкавсь, це для мене Не так то важне. Предслава. Княже! Богом милим Благаю тя! Не відправляй мене! Князь. Уперта ти, то й я упертий буду. Веди її до гридниці, Гарнишу, Кажи погодувать її й дітей І місце дай, щоб мали де проспатись. А завтра рано, поки суд зачнесь… Предслава падає перед ним на коліна. о, княже! Батьку! Вислухай мене! Це діло — не тебе лишень самого, А всього краю доторкавсь! Князь. Так? Гарнишу! Є ще Гостомисл в палаті? Як є, поклич його. Коли таке Це діло, то при нім скажи! Предслава. Ні, ні! Ні за що в світі! При слузі отім Скоріше, ніж при нім. 1 Мов — говори! (від мовитиї. 93
