Браття, чи ж би не було се впору
Старим словом і складом зачати
Сумну пісню про Ігоря похід,
Про Ігоря, Святославля сина?
Та зачнем же, браття, повість тую
Не по мислі високій Бояна,
А по ділам і справам времен наших.
О, бо віщий Боян, єсли пісню
Загадав кому творити, думков
Розпускався по деревах, сірим
Вовком рискав по землі, а сизим
Орлом уносився попід хмари!
Ой колись-то часи були літні,
Бо як скоро лиш було згадати
Про незгоди і свари домові
Бремен первих, то сейчас в тій хвилі
Співаків десяток повставало,
Мов соколів десять ся пускало
На лебедів стадо білокрилих.
Которий з них досяг летом первий,
То сей первий співав пісню славну
Ярославу — князеві старому,
І Мстиславу — храброму витязю,
Що Редедю лютого зарізав
Перед полків Касозьких очима,
Або співом виславляв Романа
Святославича з поглядом красним.
Але, браття, не десять соколів
