На конях узди золоті, шовкові
Нагрудники. Куди лиш проїздили,
Збігавсь народ на рицарів глядіти.
Повибігали й Гунтерові слуги
Назустріч їм і в княжий двір ввели.
Там джури їх зустріли, з рук у них
Щити взяли і вже хотіли коней
В стайні вести, коли озвався Зігфрід:
«Не відводіте коней! Хай стоять.
Я швидко відси з своїм товариством
Поїду геть. Скажіть лишень мені,
Де тут ваш князь?»
«Князя знайти не трудно, —
Сказав один з бояр. — Він там, в великій залі
З дружиною своєю».
А тимчасом
До Гунтера вже вість дійшла про них:
Що рицарі у панцирах блискучих,
В багатому уборі прибули
В Бургундський край, нікому не знайомі.
І здивувавсь король, розпитував
Про них, та не було такого, хто б
Сказав йому. Тоді озвавсь до нього
Ортвін із Метцу: «Раджу вам, королю,
По Гагена післати якнайшвидше.
Всі королівства, всі краї й князів
Він знає, — певний я, що й їх пізнає».
Післав по Гагена король, і з дружиною
Прийшов поважно Гаген: «Що прикаже
Король?» спитав.
«Привів господь в мій дім
Незвісних рицарів. Погляньте, Гаген,
Чей ви пізнаєте їх».
«Що ж, погляну»,
Рік Гаген, наблизився до вікна
І бистрим поглядом обвів приїжджих.
Подобались йому їх шати й зброя,
І зараз він сказав, що се князі
Або посли князівські мусять бути.
