«Та, бачиться мені, — додав ще Гаген, —
Хоч Зігфріда не бачив я ще досі,
Що статний рицар той ніхто, лиш він.
Еге! Мабуть, се так! Се він, той самий,
Що смілих Нібелунгів побідив,
Двох королів, Шільбунга й Ніблунга.
Чував я про се діло. Якось раз
Сам, без дружини їхав на коні
Сей Зігфрід, аж коло гори одної
Застав громаду рицарів могутніх,
А серед них був Нібелунгів скарб.
Під'їхав к ним, а з рицарів один
Пізнав його і крикнув: «Гей, се Зігфрід,
Князевич нідерландський!» Вчувши се,
Князі Шільбунг і Ніблунг запросили
Його, щоб скарб той поділив між них.
А скарб був величезний: дорогого
Каміння б на сто маж і не забрав,
А золота було ще й більше того.
В заплату за дільбу йому дали
Меч Нібелунгів — і не догадались,
Що тим самі собі біду зробили».
