Поїхав слуга аж до брам ерла Персі
І в браму хотів уступить.
«А ти хто? — запитав його гордо воротар. —
Не можу тебе я впустить».
І почав слуга їздить сюди та туди
Довкола замкових стін.
Аж у одному низькому вікні
Побачив прекрасну леді він.
«Ось тут сорочка шовкова, — сказав, —
Що ви вишивали рубець.
Поїдем зо мною у гай той зелений,
Де жде вірний ваш молодець».
«Високії стіни замкові, мій хлопче,
І мури довкола міцні;
І ноги мої у кайданах важких, —
То як же ж і їхать мені?
«І чорне залізо на моїх колінах,
Холодне воно, як мій жаль;
На грудях у мене не коване злото,
А тільки незламная сталь.
«Якби лиш пера, та паперу й чорнила,
Та світла в оцій буцегарні,
То я б написала писаннячко довге
До Джона в Шотландії гарній».
Вона написала довгеньке писання,
Сама й притиснула печать,
Післала слугу до зеленого гаю
Коханому лист передать.
А як прочитав Джоні перший рядок,
Засміявся в утісі шаленій;
Та поки дочитав те письмо до кінця,
Облили його сльози солені.
