Як ти ні за що, ні про що
Мене вдарив у лице».
Та з плачем до нього мати
Приступе: «Дитя моє,
Візьми косм мого волосся
І рятуй життя своє!»
«Ні, ніколи! Моя радше
Хай пропаде голова,
Ніж з твоєї один волос
Візьму, поки ти жива».
Гуннару, стрільцеві в бою
Трісла в луці тетива
І пропала від розбою
Молодецька голова.
Маленька Христина у матусі просить:
«Хочу вишити сукню, хай Асберн ізносить».
На те відмовляє їй мати в любві:
«Покрай і поший, як подоба тобі».
Гарненько сукно на долівці зложила,
І рожі й лілеї на нім прикроїла.
До пах прикроїла всім людям на диво
Прегарний кораблик і хвилю бурливу.
Рукава прибрала к сердечній утісі,
Найкращими звірми, що бігають в лісі.
На лівій полі накроїла потому
Найкращую панну на світі цілому.
На грудях одежі прегарно гаптує,
Як молодий рицар ту панну цілує.
І мовила брату слово умилене:
«Занеси сю сукню Асберну від мене!»
