Як ти ні за що, ні про що Мене вдарив у лице». Та з плачем до нього мати Приступе: «Дитя моє, Візьми косм мого волосся І рятуй життя своє!» «Ні, ніколи! Моя радше Хай пропаде голова, Ніж з твоєї один волос Візьму, поки ти жива». Гуннару, стрільцеві в бою Трісла в луці тетива І пропала від розбою Молодецька голова.
Маленька Христина у матусі просить: «Хочу вишити сукню, хай Асберн ізносить». На те відмовляє їй мати в любві: «Покрай і поший, як подоба тобі». Гарненько сукно на долівці зложила, І рожі й лілеї на нім прикроїла. До пах прикроїла всім людям на диво Прегарний кораблик і хвилю бурливу. Рукава прибрала к сердечній утісі, Найкращими звірми, що бігають в лісі. На лівій полі накроїла потому Найкращую панну на світі цілому. На грудях одежі прегарно гаптує, Як молодий рицар ту панну цілує. І мовила брату слово умилене: «Занеси сю сукню Асберну від мене!»
