Я був молодий, уродливий юнак,
Мав завезти князю новину;
Тому виїхав я у вечірню годину
І поклався в діброві до сну.
Під зеленого липою я положився,
І замкнулися очі мої.
Втім, прийшли дві панянки прекрасні,
Хтіли поговорить о любві.
Одна пальцем діткнулася мо́го лиця,
Друга шепнула в вухо мені:
«Встань, юначе! Побачиш таке дивне диво,
Що тобі й не присниться вві сні!»
І вони привели прехорошу дівчину,
Всю в волоссю немов золотім.
«Встань, юначе, коли тобі любо розкоші
Пережити в віці молодім!»
Тут одна почала таку пісню співати,
І мав силу таку її спів,
Що грімкий водопад перестав бушувати,
Який досі невпинно ревів.
Занімів водопад, що не переставав
День і ніч бушувати;
І гнідая серна́ теж забула вона,
Куди мала втікати.
