А я встав із землі і оперся на меч
Та глядів і глядів,
Як вони танець ельфів вели та вели
Як їм ельфівський звичай велів.
І як, на моє щастя, не був би когут
Заспівав, злопотівши крильми,
То я був би між ельфами тими заснув
І навіки заснув серед тьми.
Гаємо співала, аж голос сріблястий
Ішов по рівнині.
Почув його морський король бородатий,
Що жив у глибині.
Гаємо співала, аж голос сріблястий
Лунав понад морськії лави;
Почув його морський король бородатий,
Той нехрист лукавий.
До свого стерника мовив морський король:
«В оцей край християн судно правити зволь!»
«Чого ж у тім краю тобі потребиться,
Коли ти не вмієш співать, ні молиться?»
«В тім краю моя одинока потреба:
Ту панну співачку взять хочу до себе».
А як у Норвегії він опинився,
У християнина він перемінився.
Зробив собі одіж золоту й зелену,
Рицарську зброю блискучу, сталену.
Зробив собі одіж рицарську у всьому,
Коня вороного, щоб їхать на ньому.
