Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/138

Йому вона золотий перстень
На постіль таємно поклала.

Знайшов він той перстень уранці,
Пізнав він дар пані своєї, —
Почала невимовная туга
Його все тягнути до неї.

Призналася мачуха якось,
Що в ланю її відмінила,
І тут його сила кохання
Оленів ловцем учинила.

Став ставити сильця на тропах,
Куди тая ланя гуляла,
Та вона, полохлива й острожна,
Спіймати, себе не давала.

Став ставити сильця на тропах,
Куди був оленячий біг,
Оленя спіймав не одного,
Але лані спіймати не міг.

Дізналася мачуха злая,
Що він на оленів полює;
Змінила її на орлицю,
Нехай над пусти́ром колує.

Призналася мачуха якось,
Яку переміну зробила;
Знайти гніздо тої орлиці
Любовна жене його сила.

Почав на високії ду́би
Він лазить, гілляки рубати,
Але гнізда тої орлиці
Ніяк він не міг відшукати.

Застав його пан того ліса,
Як дуба рубав без причини,