Довго землю ніч пітьмою криє:
Вже і зоря день заповідає,
Та ще мряка вкрила чисте поле.
Сум і туга в природі засіли,
Не щебече соловей, лиш гамір
Галок чорних воздух наповняє.
Гей, а діти землі руськой поле —
Степ широкий перегородили
Щитами червоними! Для себе
Честі йщуть вни, а для князя слави.
Ой, ще зрана в п'яток руські полки
Потоптали і стерли погану
Половецьку силу і стрілами,
По степу розсипавшись, помчали
Красні діви половецькі, з ними
Злото й дорогії оксамити
Й скарби, яко багату здобичу.
Ортьмами, опончами поганих,
Кожухами і добром усяким
Половецьким зачали мостити
Мости по болотах і грязюках.
Червен прапір, білую хоругов,
Срібне стружжя і червону чілку, —
Се віддано Ігорю-князеві,
Храброму Святославову сину.
Ой, дрімає Ольгово хоробре
Плем'я у степу у вражім краю:
Так далеко орлом залетіло!
Як орел не ізнесе обиди
Ні від сизого сокола-брата,
Ні від кругая, ні від ворона,
Так не знесе й храбрий Святославич
Ні від брата, ні сусіда кривди,
Ні від тебе, поган половчине!
А половці, мов порох степами,
Так розсипались по пораженню.
Сірим вовком Гзак жене степами,
