Конець коп'ї они згодувались;
Їм відомі степові дороги,
Їм знайомі яруги й улуси,
У них луки напряжені кріпко,
Отворені сайдаки, стріл повні,
Нагострені шаблі сталевії:
Сами вовком по степу гуляють
Собі чти іщучи, князю слави».
І тогда вступив князь Ігор в стремень
Золотий і рушив в чисте поле.
Сонце тьмою путь му заступало,
І ніч чорна пітьмов землю вкрила:
Страшні стони вкруг далися чути,
Грізні знамена зловіщі кругом:
На жировиську звір дикий виє,
Поверх древа розлягась зловіщий
Голос Дива: О, земля поганська
Запре Волзі широку дорогу
І у бистрій Сулі ся скупає, —
У Сурожу й Корсуню розмножесь
Поганий болван Тьмутороканський!
Але глянь! Небитими шляхами
Утікають половці до Дону!
Серед півночі скриплять теліги,
Мов сполохані лебедів стада.
Ігор війська до Дону провадить, —
Але вже його біди страшної
Передчуття на жар-птиці вабить;
Наче буря, вовки в ярах виють,
Орли кличуть звірів, клекотячи,
На поживу із людського трупу.
Лиси брешуть на червоні щити.
Руська земле, нещаслива земле,
Уже діти твої за горами!
Вже додолу на страшну загубу
Непремінна їх судьба провадить!
