Або з Дону шоломом напитись!»
О Бояне, віщий соловію
Старини, коб ти співав про тії
Полки, про похід сей богатирський,
Соловієм по древу скачучи,
Попід хмари умом ся взносячи,
То би слава про похід сей певно
Гомоніла аж до времен пізніх,
Рознесла б ся по Русі широко,
Мов Троянськов рищучи дорогов,
По степам та на високі гори.
Ти співав про Ольгові походи;
О, коб спів твій і Ольгова внука
Прославив!..
О, не буря занесла соколів
В степ широкий! Глянь, се перед ними
Галок стада наче чорні хмари
До великого Дону втікають!
Або, може б, так було воспіти,
Віщий внуче Велесів, Бояне?
За Сулою ярі коні рзають,
А в Києві давня слава дзвонить,
Київ слави давньой відгомоном
Бавиться, а об врагах не дбає;
Тільки там у Новгороді труби
Кличуть війська харалужним горлом,
Хоругви в Путивлі з вітром грають,
А князь Ігор ще жде мила брата,
Ще жде мила брата Всеволода.
І сказав же Всеволод тур буйний:
«Єден брат ти мій і світ єдиний,
Світлий Ігорю, оба ми діти
Святослава, гідні слави батька!
Сідлай, брате, свої бистрі коні,
А мої ті вже стоять готові,
Перед Курськом стоять осідлані;
Там тя ждають і мої куряни,
Кметі справні, лицарського духа:
Під трубами они повивались,
Під шоломами вни колисались,
