Ця сторінка вичитана
ІСПАНСЬКІ РОМАНСИ
ДОБРА ДОЧКА
Сюди й туди по покою
Ходить граф в тяжкому горю,
А в руках рахунки чорні;
Він наголос їх читає,
Сумно, мало не ридає,
І до доні промовляє:
«Доню, ти вже доросла,
Під вінець хоч би сьогодні,
А моє найтяжче горе,
Що приданого дасть Біг».
«Тихо, таточку мій, тихо!
Се ще вам ніяке лихо.
Бо в кого дочка хороша,
Багачем по праву зветься;
Та в кого дочка лихая,
В гріб волить її покласти,
Бо вона весь рід поганить.
Се певно вам не буде,
А як я не вийду заміж,
То піду у монастир».
ВІРНА ЖІНКА
«Рицарю з чужого краю,
Зупиніться, наближіться,
Довгий спис ввіткніть у землю,
Прив'яжіть коня до нього,
Хай у вас я розпитаю,
Чи ви знали мужа мого?»
«Мужа вашого, сеньора?
А скажіть, як виглядав він ?»
