Й на зелену мураву простерла
За обиду сина Святослава
Молодого і храброго Ольга!
А із тої ж самої Каяли,
Святополк повелів батька свого
Взяти в Київ до святой Софії
Межи іноходцями із Угор.
Ой, в ту пору у Ольгове врем'я
Горе тяжке Русь цілу укрило,
Сіялося і росло незгодов,
Погибала жисть Дажбожа внука,
А у княжих сварах, коромолах
Навіть людські літа скоротились.
Ой, в ту пору по руському краю
Рідко гейкав ратай працьовитий,
Але часто грали ворон хмари,
Межи себе діля руські трупи, —
А галки свою річ говорили, —
На жировисько хотять летіти!
Так бувало в ті війни, походи,
Але тут тепера о походах,
О війнах не було й чутки навіть!..
