Та як обляжці лише вчули галас біля свого стада
В таборі своїм міцнім, хутко всі на вози поскакали,
Ну ж доганять ворогів! І дігнали їх теж незабаром.
Стали одні проти других отут над потоком до битви,
І залітали як стій сюди й туди їх списи залізні.
Еріс вельможниться тут, і Кидойм, і ненависна Кера,
Ранених ще за життя і незранених навіть за ноги
Зрадно хапа й волоче серед стиску мужів поміж мертвих.
Плащ весь на плечах її був червоний від крові людської.
Так ото тлумились ті божества в бою, мов живі люди,
І одні в одних мерців вже бездушних собі видирали.
Лан також він сотворив, орне поле, родючую землю,
Що двічі й тричі дає плід, на ній орачі працьовиті
Супряги гонять сюди, то туди, рівні краючи скиби.
Але як лиш дотягли до одного кінця й до другого,
Муж приступав там один і солодко пахучого в руку
Чарку вина подавав орачу. Той же знов тягнув скибу,
Дбаючи пильно, аби дотягти до цільцю лугового.
Чорне за плугом було, мов земля, що заорана свіжо,
Хоч усе те золоте, але зроблено було чудово.
Далі він поле создав, уже житом хвилястим покрите,
Де працювали женці, у руках серпи острі держачи.
Гнули жмінки до землі, похиляючись низько рядами,
Інші в'язали снопи перевеслами туго з-соломи.
Три в'язачі йшли рядом; за женцями малії хлоп'ята
Справно збирали жмінки і під пахами в купи зносили
Й жваво звивалися. Пан стояв мовчачи поміж своїми
З палицею в руці біля кіп і втішався сердечно.
А там під дубом внизу шафарі зготовляли вечерю,
Порали м'ясо вола, що зарізали, а кухарки там
Сипали много муки у окріп для женців на лемішку.
Далі стояв виноград, весь обтяжений грознами рісно,
Весь золотий, та були грозна зроблені чорно-синяві,
Срібнії ж тики рядом підпирали корчі винограду.
Довкола нього був рів — синя сталь, — за ровом же
Тягся циновий опліт. Лиш одна була стежка в винницю,
Нею носильщики йшли в час веселого винного збору.
