Втішно гукали йдучи парубки, а рум'яні дівчата
Плоди коштовні несли у прекрасно плетених носилах.
А серед тої юрби хлопець грав там у гуслі дзвінкії
Гарні напіви й співав тонким голосом пісню танечну
Ліносу на похвалу. А довкола знай інші танцюють,
Співом і криками та ще й підскоками пісні вторують.
Стадо рогатих волів сотворив далі прекраснорогих,
З білої цини одних, але інших із щирого злота.
Радо на пашу вони ревучи ось ідуть із подвір'я
Попри шумливу ріку, що з країв обросла тростиною.
Побіля них золоті пастухи, сторожі тих волів многосильних,
Штири їх, а з ними ще оце дев'ять собак бистроногих.
Та ось страшнії два льви між волами, що йшли насамперед,
Враз на одного бурмила скакіць! Хоч ревів той страшенно,
То потягли його льви. Тут надбігли і пси й дужі мужі,
Звірі ж, роздерши вола грубу шкіру, давай витягати
З нього нутро та хлептать темну кров, і даремно
Страшили їх пастухи, дармо псів на них борзих травили,
Бо ті не сміли до львів приступити з зубами, і в страху,
Скомлячи й гавкаючи, стали оддалік, но приступали.
Толоку також зробив там художник славутній в долипі
Гарній, а вівці по ній усе срібні отарами грали,
Там же й колиба була і пастуші хатки й огорожа
Там же й танок сотворив дуже штучно божественний майстер,
Зовсім такий, як колись зробив Дайдаль в просторому Кнозі
Для Аріадни, дочки кучерявої Міноса в Криті.
Хлопці цвітучії там і прекрасні та вбрані дівчата
Танці вели, одні одних за руки пухкії побравши.
Ясні серпанки були на паннах, а танечними жваві
Мали одежі льняні, що блищалися блиском олію.
Кожна з дівчат у вінку, а в молодців при поясах срібних
Висіли на ремінцях золоті невеличкі штилєти.
Ось вони скачуть усі в однім окрузі зручно ногами
Й крутяться, наче гончар, сидячи при гончарськім гочилі,
В рух його пустить рукою, щоб знать, чи ходитиме легко, —
Потім у два знов ряди простягнись, скачучи одні к одним:
