Ще одно Сапфоні
Мав би я сказати:
«Ти велична та гора,
Чорнокосая жоно, —
Богине злотовінчана,
Сповни ти Сапфони бажання!»
Та як гляну на тебе,
То соромаюсь від тебе
І мушу мовчать.
Умерти бажаю нещасна!
Багато й ось те говорила:
Вона розстаючись зо мною
„Ой знаю, яке терплю горе,
Сапфоно, що тут покидаю,
Моя ти пресвітлая зоре,
Яку я так дуже кохаю”.
На це ось як відповіла:
„Іди, моя мила, щаслива,
І згадуй за мене, бо знаєш.
Як я тебе вірно любила.
І скільки хвиль любих укупі
Обидві провели ми з тобою,
А ти багатьома вінками
Із рож і фіялок пахучих
Мене оплітала й на ніжну
Мою лебединую шию
Ти клала миртовії сплети.
Як часто ти голову мою
З розкішним волоссям зливала
Тим миром пахучим, а з ложа
М'якого ти ручку прегарну
До мене ото простягала,
Напою солодкого брала.
І як ми обидві враз молились
І жертви богині складали.
