Ось напруго схопилась в ліжку вона,
І просто, мов свічка, усіла.
Холодна, тривожна по ній дрож пройшла,
В стовп очі глядять, мов мара там страшна, —
І знов паде в постіль, з тривоги зомліла,
Мов виду страшного знести не могла.
А втім, розвернулась заслона на млі
І скочила з постелі пані…
Ось лампа так ту Скло горить на столі,
Тремтить на підлозі проміння її…
Вельможна дрижачими шепче вустами:
«Який же страшний вид я бачила в сні!.
«Десь бачиться, ніби іду я та йду
По цвинтарі поміж могили…
Розвернулись могили, і тіні встають
Страшні, у гнилих сорочках, і стають
Круг мене, — стіною з боків обступили!
Де гляну, — все труп лиш, та труп, та труп!..
«Між трупами много дівчат молодих
З іглами в руках і нитками.
Ні іскри життя на їх лицях блідих,
Ні в тусклих очах, ні у грудях худих!
Лиш шепчуть так сумно: «На вас ми крирвали,
Сесь стрій ваш — причина мук наших тяжких!
«Для панського строю, для панських утіх
Ми мусили прясти і шити,
Дні й ночі не спали, збивалися з ніг,
Аж поки сюди нас не винесли всіх!..»
Зирнула я — в небі як звізд не злічити —
Так там ніхто б гробів злічити не зміг!
«А трупи раз в раз прибувають нові,
Мов хмари, понуро, а стиха…
Ще трупи, ще трупи!.. Долом і вгорі,
Аж тьмиться в очах, стугонить в голові!..
Відмалу не знавши ні нужди, ні лиха,
Я стільки біди не видала й у сні!
