Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/248

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Мишей, щурів назлазилося много, —
Чом же ти дав оповить себе в шмати-простині,
Щоб вони гризли тебе в домовині?
Ось всі народи, надівши жалобу,
На похорон твій прийшли…
Лазаре! Лазаре! Лазаре! З гробу
Встань, воскресни!

В місяця світлі над гробом громадним
В крові країна дріма…
Слава катам і вовкам кровожадним!
Вольная мова замовкла, німа,
Поступу гробом галери й тюрма.
Гай, революція, страх на прехитрих і змінних,
Ось полягла вже! Злодюга розбійник
Взяв, чого велетень не наострився здобути.
Ось він таємно сміється в кулак!
І на гіганта-республіку гострять відтак
Сотні ножів ліліпути.
Судді в плащах — на купецьку подобу
Правом торгують вони!
Лазаре! Лазаре! Лазаре! З гробу
Встань, воскресни!

Ген там, де Відень, Мілан побіджений,
Рим в ім'я Боже підступно здушений,
Пешт замордований в крові вмира,
Там Тиранія, вовчиця стара,
Сіра, утішна сидить-позира.
Прибрана пишно яскиня її образками,
Шлях її всланий людськими кістками.
Всюди від Вісли до Танару кручі
Кормить вона свої діти гадючі.
Хто ж то годує її, наче брат?
Бонза і кат.
Хто ж то від неї свою насичає утробу?
Кесарі й їх Сеяни́.
Лазаре! Лазаре! Лазаре! З гробу
Встань, воскресни!