. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Положив го на постіль і каже:
«Дружину твою, о княже, птиці
Приоділи крилами, а кров єй
Полизали звірі м'ясожирні!»
Не було тут брата Брячеслава,
Ані другого теж Всеволода:
Первий з них свою жемчужну душу
Пострадав із хороброго тіла
Через ожерелля золотеє.
Поніміли голоси утіхи
Та поникла, ой поникла радість,
Тільки труби трублять Городенські!
Ярославе і ви всі, Всеслава
Внуки, о уже схиліть прапори
Пишнії свої, в піхви сховайте
Ті мечі булатні, дорогії;
О, бо вже-сьте поганьбили славу
Свого діда! О, бо ви зачали
Через свари свої й коромоли
Наводити на руськую землю
Половецькую орду погану,
На життя Всеславових потомків!
А половцям того тільки й треба,
Щоби руську силу ослабити!
Ще на сьомім віці Трояновім
Верг Всеслав о милую дівицю
Жереб: клюками о коні всперся
І ід граду Києву поскочив
І діткнувся стружжям золотого
Княжого Київського престола.
Із Києва скочив лютим туром
Ген на північ: із Білогорода,
І так рискав синьов мглов повитий;
Перед світом гордо вбив стрикуси
І втворив ворота Новгорода,
І так славу розбив Ярослава;
Й скочив вовком з Дудуток до Німна.
