Коли моє щастя, мов сонце, сіяло,
Роївся круг мене комариків рій;
Усьо м'я кохало, усьо ми сприяло,
Усякий і брат, і приятель був мій,
І кусника хліба я з'їсти не міг,
Щоби не ділить го помежи усіх.
А нині і щастя й достатки пропали,
Приятелів моїх не бачу, — нема!
Комарики щезли і рожі зів'яли,
І сонце не гріє, — настала зима.
Приятелі наші, то ті комарі,
Приходять і гинуть у щастя весні.
Тепер коло мене зимової ночі
Засіла невсипна бабуся Грижа, —
Вся в лахах… Тускліють запалії очі,
І колють, і ріжуть мене без ножа.
Над мене схилене погане лице,
А з носа, — аж гидко, — табака тече…
