Лежало тіло вже на марах,
Вспокоївшись по земних чварах,
А бідна душенька в ту пору
Неслась до неба просто вгору.
А там стук, стук в високі брами,
Зітхнула й мовила словами:
«Свят Петре, вийди рай відперти!
Життя втомило м'я до смерті —
Чень хоч у небі я спочину,
Заляжу на м'яку перину,
З святими втішно погуляю,
Спокою й щастя раз зазнаю».
Шлап, шлап! Пантофлі чути в ганку,
Ключі калатають при замку,
Крізь отвір в брамі з-поза грати
Святий Петро став визирати.
