Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/295

Клякни перед іконою Болящої найперше,
І глянь на меч, що серце їй кривавить, —
І в тебе ворог прободе так серце.
 Бо хоч у мирі світ і зацвіте цілий
 І поєднаються і уряди й народи,
 Твій син покликаний до бою без хвали
 Й до мученичества без нагороди.
Вели ж йому в яскиню самітну
Заздалегідь іти, лежати на рогожі,
Вдихати гниль і вогкість, спать без сну
Із їдовитим гадом в однім ложі.
 Там він навчиться свій під землю гнів ховати,
 Думки свої в дні серця загрібать,
 Мов сопухом гнилим, словами затрувати,
 Потульним бути, як холодний гад.
Спаситель наш дитятем в Лазареті
Ігрався хрестиком і на хресті й умер;
О мати, полько, я б твоїй дитині
Будущі забавки давав уже тепер.
 В'язав би рученята ланцюгами,
 Впрягав би до тачок щодня як слід,
 Щоб не дрижав пізніш перед катами
 Та на вид шибениці щоб не зблід.
Не піде він,, як давнє те лицарство,
З хрестом святую землю здобувать,
Ані, як новочаснеє вояцтво,
За волю кров'ю землю поливать.
 Позов пришле йому невідомий шпигун,
 Його поборе суд кривоприсяжний,
 А бойовищем буде казамати бруд,
 А присуд видасть ворог недосяжний.
А побідженому замість гробниці
Зістане деревище шибениці,
А слава лиш хіба — короткий плач жіночий,
Та згадка земляків у довгій пітьмі ночей.