Кінь немов тягару збувся,
Десять сажнів в яр метнувся.
Понад багна, манівцями
Мчаться. Тьма. Вогонь-блудник
Перед ним, як провідник,
Від могили до могили
Підліта; де пролетить,
Слід блакитний полишає,
А в той слід їздець шугає.
«Милий, що се за дорога?
Тут не знать сліду людського!»
«Добра й ся, коли тривога.
Криво їде, хто тікає,
А в мій двір слідів немає.
Піших гостей він не знає,
Бо везуть багатих цуги,
А несуть убогих слуги!»
«Вчвал, мій коню! Коню, вчвал!
Блиска вже зоря на сході…
За годину вдарить дзвін.
Поки вдарить ранній дзвін,
Перескоч ще пару скал,
Через гори й через мур, —
За годину другий кур».
«Любий мій, здержи вудила!
Кінь злякався, вбік садить…
Повно скель, дерев на шляху, —
Щоби де не зачепить!»
«Любко, що в тебе за шнурки,
Що там висять із кишонки?»
«Любий мій, та се пацьорки,
І шкаплірик і коронки».
«Шнур проклятий! Шнур зненацьки
Мигає коневі в очі.
