Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/311

Глянь, тремтить, ось-ось вбік скочить.
Моя люба, кинь ті цяцьки!»

Кінь немов позбувсь тривоги,
Просто вбіг п'ять миль дороги.

«Що за цвинтар се, мій милий?»
«Мур, що замок мій переже».
«А хрести ті, ті могили?»
«Не хрести се, тільки вежі.
Мур проскочим, і в пороги!
Тут навік кінець дороги.

«Стій, мій коню! Ось наш двір!
Ти прибув, нім піяв кур.
Стільки рік і скель і гір!
А тремтиш тут, коню мій.
Знаю, знаю, що там єсть:
Нас обох болить той хрест».

«Чом ти станув, мій коханцю?
Зимні роси мене мочать,
Зимний вітер віє вранці…
Вкрий плащем, бо вся дрижу!»

«Мила, притулись, прибудь!
Зложу скрань на твою грудь…»
«Голова моя палає,
І каміння загріває».
«Що за гвоздик там зі стали?»
«Хрестик, що ще мама дали».
«Хрестик острий, як стріла,
І ранить мене і палить.
Кинь його, кинь геть сю мить!»

Хрест на землю впав і щез.
Їздець панну впів притис,
З уст, очей огнем заблис.