Давно колись, в часах римлян і греків,
Люд будував міста при храмі бога,
В святих гаях, над джерелами Німф,
Або на горах, ордам недоступних.
Так Рим збудовано, Афіни й Спарту.
В часах германських біля замку графа,
Що захистом для всеї був долини,
Тулилися хати до замкових валів,
Або за течією сплавних рік
Росли та багатіли з віку в вік.
Всі ті міста чи божество здвигнуло,
Чи оборонець або ремесло.
Який же початок російської столиці?
Чого забагли тисячі слов'ян
Залізти в крайній кут своїх держав,
Недавно видертий у моря і в чухни?
Земля тут хліба, ні плодів не родить,
Вітри приносять тільки сніг і сльоти,
І небо тут або занадто зимне,
Або занадто гріє, гостре й змінне,
Як примхи деспота. Не хтіли люди;
Се болотне гніздо цар уподобав,
І будувать велів не місто людям,
Але собі столицю, щоб оцим
Своєї волі силу показати.
В сипкі піски й болотяні грязюки
Велів палів сто тисячів ввігнати,
І тіл людських сто тисяч утоптати.
По тім, на тих палях і тих тілах
Грунт заснувавши, інші покоління
Впряг до тачок, возів та кораблів,
Спровадив ліс дерев і стіс каміння
З далеких берегів або з морських безодень.
Згадав Париж — як стій бульвар паризький
Велів покласти. Бачив Амстердам.
