Над берегами Рену та Пактоля
Ватаги варварських наїзників розбивши,
Вертав до сумирного Капітоля.
Чоло погідне, гарне, благородне,
На нім блиск думки про добро народне,
Рука піднесена, немов довкола
Благословить підданих міліони,
Другою ж вільно поводи коневі
Держить, мов розгони його гамує.
Відгадуєш, що люду множество
Його стрічало з окриками: «Кесар!
Отець наш кесар із війни вертає».
А кесар звільна в'їхав у той натовп,
Всіх оглядав батьківськими очима.
Кінь їжить гриву, порскає ніздрями,
Мов знає, що везе всім милую особу,
Везе опікуна тих міліонів,
Сам здержує жар живості своєї.
Усякий може приступить і батька
Побачить зблизька. Кінь ступає рівно,
Мов певним шляхом у безсмертну славу.
Цар Петр коневі попустив вудила,
Знак, що летів, тратуючи на шляху,
І зразу вскочив аж на сам шпиль скелі.
Шалений кінь підняв копита вгору,
Ось-ось упаде й розіб'ється в штуки.
Вже вік стоїть і скаче, та не впаде.
Мов водопад із кам'яної скелі,
Морозом зціплений, над край безодні звисне
Та скоро сонце свободи заблисне
І вітер західний огріє всі ті панства,
Що станеться з каскадою тиранства?
