Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/326

Уборною: тут цар свої убори
Примірює, трібує, поки вбраний
В мечі, карабіни, списи й гармати,
Піде від владарів поклони відбирати.
Красуня, що збирається на бал двірський,
Не стільки часу перед дзеркалом
Проводить і не стільки жестів та гримасів
Показує, як цар щодня на своїй
Тій площі. Інші бачать саранчарню
В тій площі, мовлять, що тут цар годує
Насіння хмар тих сарани страшної,
Що, випасена, вилетить колись
І землю всю покриє та спустошить.
Дехто зве площу точилом хірурга,
Бо тут цар раз в раз ланцети шліфує
Поки, простягти руку з Петербурга,
Втне так, що вся Европа се почує.
Та поки збагнеш, як глибока рана,
Наложиш пластер проти крові втрати,
Цар перетне пульс шаха і султана,
І кров іспустить із серця сармати.
Зви, як хто хоче, в урядовій мові
Ся площа зветься: ревії військові.

Десята — ранок — вже ревії час.
Тиск люду тихий площу окружає,
Мов чорний берег озеро те біле.
Юрба тісниться, звільна пре вперед.
По площі, як над плесом риболови,
Літають звинні донці і драгуни,
Передніх в голови тильцями пік стусують,
Найближчих плечі й вид нагайками карбують.
Хто вліз наперед, як жаба із багна,
Взад тім'я подає і карк в юрбу втискає.
Здалека чути грім глухий та мірний,
Як ковання клевців чи лускання ціпів;
Се бубни, голосні провідники полків.
На гук їх тягнуться ряди подовж степів,
Їх много, різні всі, але в однім убранню.
Зелені, та в снігах чорніються здалека: