Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/327

Колона кожна, мов ріка та, надпливає,
І в площі, мов у озері, втопає.

Тут, Музо, дай мені вуста Гомерів сотні,
І в кожні вправ по сотні язиків,
І пера дай усіх бухгалтерів,
Щоб міг назвать я всіх полковників,
Офіцерів і підофіцерів
І почислити рядових героїв.
Та ті герої так собі подібні,
Одноманітні, муж при боці мужа,
Як коней ряд, що хрупають при яслах,
Або колосся, зв'язане у сніп,
Як нивка конопель зелених в полі,
Як вірші книги, як скиби загонів,
Як петербурзьких розмови салонів.

Лиш те завважив я, що з москалів одні
Від інших вищі на п'ять, на шість цалів,
Мосяжні букви мали на шапках.
Мов лисинки малі — се гренадери;
Було три ровти їх, самих вусатих.
За ними нижчих здвиг стояв великий.
Мов огірки під листям на грядках.
Щоб розпізнать полки тих піхотинців,
Потрібний бистрий зір природознавця,
Що розрізняє викопані з глини
І назива родами дощівниці.

Ось загриміли труби — се кіннота!
Полки розличні: уланів, гусарів,
Драгунів; в них шапки, кираси, колпаки;
Хто б думав, що якийсь тут капелюшник
Товарів своїх пестрий ряд розставив.
Нарешті в'їхав полк; мужі, як дуби,
Окуті в мідь, як самоварів ряд,
Під ними кінські морди, як гаки.
Полки, в так різних зброях і убраннях,
Найліпше тут по конях розрізняти.