Подібний до болотяного птаха
Або зеленкуватої блощиці;
При нім гармата зі своїм лаветом
Чапить, мов чорний той павук лабатий.
Павук той кожний має штири ноги
Передні, штири задні; перші звуться
Канонієри, другі бомбардири.
Коли павук сидить на шляху тихо,
То кожна з ніг тих десь собі гуляє,
Немов від тулуба зовсім окрема,
А тулуб сам собі в повітрі висить.
Та скоро тиха, сонна та гармата
Прокинеться, розбуджена наказом,
Як тарантул, котрому в ніс дмухнути,
Стяга лапки, коліна підхиляє,
Надується і виприсне отруту, —
Так і при ній передні каноніри
Зразу при горлі довго, швидко в'ються,
Як муха, що арсеніку скоштує,
Усівши, чорний пищик довго миє;
Потім ніжки передні взад відверне,
А задніми вертить, задом киває;
Нарешті всі ніжки в боки розкине,
Затреплеться і здохне від отрути.
Полки стоять. Глянь, їде, їде цар!
При нім старі на конях адмірали,
Тиск ад'ютантів, далі генерали
З боків і ззаду, а сам цар спереду.
Ввесь збір на диво пестрий, цятканистий,
Як арлекіни. Повно там стрічок,
Ключів, нумерів, мінятур, пряжок.
Сей пояс має жовтий, інший синій,
На кожнім звізд, кілець і хрестиків
Спереду й ззаду більш як гудзиків.
Всі світяться, але не власним світлом;
Проміння йде на них з очей царя.
Тут кожний генерал, се ясний черв'ячок,
Що гарно світиться в часі купальських ночей;
