А п'ятий аж мурів верху дістав,
Відкн шаблі гриміли,
Відки сипались стріли,
Відки колоди з тріском котились.
Гей, і пражанів навала,
Мов туча, в замок потекла,
І всю силу в замку стерла, зм'яла!
Вийди, Вопмире, з милов дочкою,
Вийди з темниці на білий світ:
Глянь на скалу там, на ній узриш
Крувоя в крові під местнов сокиров!
Вийшов Воймир благодійним раном,
Вийшов з своєв хорошов дочкою,
Брага свого Крувоя зрів в крові.
Чмир добичу людям повертає,
Й гарна діва з добичев вернулась,
А Воймир богам хтів жертву дати
На тім самім місці,
У ту саму пору.
«Вгору, Воймире, Чмир повіда,
Звернім кроки наші до побіди
Над Влаславом! Зажди з службою богів!
Боги зволять поразить Власлава.
Скоро сонце полудня доспіє,
Нам дійти вже тра до того місця,
Де побіди голос
Війська наші враз піднесуть вгору.
Ось ти зброя врага твого! Йдімо!»
І Воймир утішивсь дуже-дуже,
З верху скали закричав він грімко,
З сильна горла так до богів кликав —
А стряслися дуби в темнім гаю:
«Не гнівайтесь, богове,
На слугу не прогнівіться свого,
Що вам жертви нині не приношу,
Не палю свяченого обіту!»
«Довжен-єсь богам обіт, Чмир каже,
А нам нині б на врагів спішитись.
Тож сідай ти на бистрого коня,
Оленевим ліс пролети скоком
