Там в діброву, де скала ся взносить,
Богам мила, — на верху скали той
Спали ти обіт богам,
Спали жертву богам, своїм спасам,
За побіду минувшу й будучу.
А ніж вздриш, що сонце ся посуне
По тверді небесній, вийдеш там за місто,
А ніж сонце вторим кроком ступить
І кроком третім
Над верхи ліса, військо там дійде,
Де твоя жертва в диму стовпах
Віятиме ід богам,
І поклониться все військо, туди йдучи».
Сів Воймир на бистрого коня,
Оленевим скоком по лісі погнав
Там ід діброві, ід сірій скалі;
На верху скали
Жертву запалив
Богам, своїм спасам,
За побіду минувшу, за побіду й будучу.
Жертвував їм ялівку буйну,
На ній шерсть червона ся блищить;
І купив у пастуха
Там в долині у траві буйній,
Дав за ню коня з сідлом.
Загоріла жертва, і війська зблизились
Ід долині, а з долини вгору
Ідуть в діброву.
Войни, шумом озвучені,
По одному йдуть, несучи ружжя.
Кожен, коло жертви йдучи,
Славу богам голосить
Й не леніє брязнути мечем.
А коли ряди ся вже кінчили,
То Воймир на бистра коня скочив,
Товсті бедра й хребет наложив
Шістьом кінним, що йшли за рядами.
І йшли війська по всяку дня пору
Аж під полудень сонця.
Там ген на рівнині
