Коли до вас, далеких від свобідних
Народів, аж на північ залетять
Сі скорбні пісні й над льодовим краєм,
Мов журавлині крики, залунають,
Хай вільність вам, як журавлі весну, звіщають.
Пізнаєте мене по голосі. Допоки
В неволі був я, мовчки, наче вуж,
Я пресмикався й деспота дурив,
Та вам я відкривав чуття мойого тайну.
Для вас я голубину простоту
Все мав; тепер же сю отрути чашу
В світ виливаю. Так, гірка й горюча
Моя та мова, виссана з тяжкої,
Важкої горесті моєї вітчини,
Із сліз і крові моїх земляків.
Нехай же жре й палить вона не вас,
А ваші пута! Хто з вас скаргою
На мене кине, буде скарга та
Для мене як собачеє щекання
Пса, що так довго й так терпливо в стужі
Звик до припону, що готов кусати
Ту руку, що припін той хоче розірвати.
