В кого серце надто чуле,
Най заткає уші
І най змовить отченашик
За померші душі.
Приплели його за ноги
До хвоста кобилі,
Тягнуть шутром чи болотом —
О, нещасні хвилі!
За ним того газетника
По ровах і скалах
На хвості волік жорстоко
Препоганий валах.
Так їх царські ті катюги
Дуже збиткували:
Всі калюжі у Києві
Ними вимітали.
Притягли їх аж над воду,
Схляпаних як шмата,
І в Дніпрі їх потопили
Як сліпі котята.
І без сповіді, як лютри,
Вони повмирали,
Лиш останнє помазання
З болота дістали.
Сам то я не був при тому,
Лиш читав ту штуку,
Що списав про сеє Нестор
Внукам на науку.
«Так то йде на сьому світі,
Все минає з часом;
Нині ти святим та Божим,
Завтра свинопасом.
