По всім краю був у всіх могучих.
До всіх тайні, короткі рік слова,
Поклонивсь богам й спішить до других.
І день минув перший і день минув вторий.
Скоро за третім вночі зійшов місяць,
Зійшлись мужі там в діброву темну.
Д'ним Забой йшов: у яр їх впровадив,
В яр глибокий серед темна ліса.
А Забой ступив у яр найглибший,
Взяв Варито віщо-звучне:
«Мужі братніх серць,
Мужі поглядів огненних,
Вам співаю пісню з глибини найглибшой,
Вна йде з мого серця, з глибокого серця,
Хоч горем повита!
«Пішов батько ід батькам,
Лишив свої діти
І свої любки. І не сказав нікому:
Брате, ти сироти вбогі
Приголуб вітцівськими словами!
«І прийшов чужий насильно в дім,
І чужим заповідає словом,
І як дієсь у чужому краю,
Від рана до ночі, так діялось теж
Жінкам і дітям.
Єдну дружину каже нам мати
На всім путі від Весни до Морани,
І вигнав з гаїв всі кругавці,
І які боги в чужому краю,
Таким каже й нам кланятись
І жертви складати,
Не сміємо битись в чоло пред богами,
Не смієм при змроці їм їсти носити
Там, де батько богам їсти носив,
Там, де д'ним на молитву ходив;
Святії дуби всі порубали,
Всіх богів нам розрушили».
«Ай ти, Забою, ти серцем до серця
Співаєш пісню, що в внутрі палить,
Як Люмирів спів, —
