«Здоровлять у Відні
Вас, панове гідні,
Сам Бах цілує.
«Чи здоров?» питає,
Ось вам посилає
Листячко своє».
В ясний час чи в темний
Я все дуже чемний.
«Ох, простіть, — кажу, —
Славні мої гості,
Що я лиш в сорочці
Тут при вас лежу!»
Але Джока чорний,
Мій бульдог моторний
Як не зчинить крик!
Англійський апортус —
На свій Habeas corpus[1]
Він від малку звик.
Вже ось-ось сердитий
Мав переступити
Один параграф;
На преславну владу,
Кинувшися ззаду,
Гаркнув: «Гаф! гаф! гаф!»
Я не думав много,
Як жбурну па нього
Царський Gesetzbuch![2]
Дзявкнув, захитався,
Під ліжко сховався,
Запер в собі дух.
