Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/401

Темна ніч, немов святая
Наша церква. Шлях крітає
Вниз, немов з підра на тік.
«Стій!» не вспів Дедера крикнуть,
А втім коні як не смикнуть, —
Геп! і впав з кізла візник.

Вихром коні почвалали,
Мов чорти за ними гнали,
Віз по скелі торохтить,
А візник лежить та й крехче,
Потім сів і огник креше,
Щоб хоч люльку закурить.

Стрімко вниз, мов із дзвіниці!
Віз, мов хвіст той у лисиці,
Вправо шасть і вліво шасть!
Бачиться, ось-ось з розгону
Нас в яку діру бездонну
Всіх ураз в архів віддасть.

Ах, а я був наче в раю;
Гріх чи два, а я не знаю
Раю більшого над сесь,
Коли бачу, як боїться
Наша славная поліц'я,
Туманіє і трясесь.

Втім, прийшла мені на гадку —
Біблій чтець я пильний, братку —
Йони приключка сумна,
Як його в тяжкую скруту,
Щоб втишити бурю люту,
В море кинули з судна.

«Киньмо жереб, — повідаю. —
Поміж нами, я гадаю,
Дуже грішний хтось сидить.
Кого вкаже жереб, треба,