Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/408

Вже голяр па царськім
Брика оброці;
Радується мати
На кожнім кроці:
Вже на фраку орден променистий,
Злоті звізди, вишивані лиштви,
Бритва при боці.

Та що варті звізди,
Золотистий фрак,
Коли в серці горе
Наче гострий гак?
Що в волоссю криє цар патлатий,
Про се вічно, як той гріб, мовчати
Мусить неборак.

Гусоньки гегочуть,
Лебеді мовчуть;
Хто скрить хоче тайну,
Голярем не будь!
Рот голярський, як млинок теркоче,
Що лиш знає, виповісти хоче.
Язичок, як ртуть.

«Ах, мій любий сину,
Що в тебе за гриж?
Вдень нема спокою
І вночі не спиш!
Був ти втішний, личенько рум'яне,
А се зблід, все тіло чахне, в'яне…
Що тобі? Скажи ж!»

«Мамочко, для мене
Ради вже нема».
«Синку, хто питає,
Той багато взна.
Є тут в лісі скитник-чудотворець,
Усіх людських болів переборець, —
Він твій біль злама».