Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/423

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ЯРОСЛАВ ВРХЛІЦЬКИЙ
ПИТАННЯ


Сам, з мрій дружиною, поет в життю вандрує.
В що вірить, ждать чого? Таж духів вже нема!
Не ангелів се лет у воздусі хвилює,
Листочків зв'ялих шум весь слух його пройма!

Вже не клубиться мгла в такі чарівні стати,
Як ті, що Макбету перебігали путь,
І з хвиль русалка вже не хоче виринати,
І гноми в надрах скал жил срібних не кують.

Пустий, мертвий сей світ; у самолюбства строю
Проходжуєся смерть; мороз в нім кров стина;
І мучиться душа над загадков важною:
Будущино, в чім є поезія твоя?


ОДПОВІДЬ


В рунах робучих є, що творять власну долю,
В крилах історії, що вихром все летять,
І в шумах лісових і в бурхаючім морю,
В любові женщини і в усміху дитят.

У всім, що тиснеться до жизні, до простору,
В тиші, з котрої вам пливе вітхнення звук,
у ранах, в боротьбі, в огні святого спору,
І в поцілуях уст і в дружнім стиску рук.

418