Поводир грубий,
піт утирав.
Тим стінам окоптілим
стовпи лежали під ногами нам.
Вирізувані платви теж гнили тут.
Мітлисті трави виростали в шпарах
мозайкових помостів заль, а в дірах
у мурі ріс розхідник та стирчала
солома з гороб'ячих гнізд…
Так, бачу ось тебе! Світличка скромненька,
Яка по селах ще й тепер буває,
На лавці жіночка сидить край коминка
І до вікна в задумі поглядає.
Рідке волосся вже вкриває висхлу скрань,
Постаріло лице з турботи й праці;
Вниз гнеться зір м'який і не горить, як грань,
А сяє тихим блиском резиґнації.
На лоні рученьки зложила зціплені,
А в нім життя ворушиться новеє;
І думи ясні, мов мольбою скріплені,
Що було й буде, все ведуть поперед неї.
Свій шлюбний бачить день. В неділю це було,
на небі миготіли вже зірниці.
Танок під липою… Весілля прогуло…
Із мужем вперше йшла тут до світлиці.
Ішла заквітчана. В долині крепкий муж
Стискав її гарячу руку нині,
А жар будучих хвиль з обох тих юних душ
Лив рум'янець на личенька невинні.
В дверях спинилися; і сум якийсь і страх
