І. Тиха хвилина
Минаюче літо, в пахучих завоях
Понад озерами півсонними в хвоях
Ти мчишся в далекі міста!
І я тут над озером стою затінним,
Край берега ж шляхом високим, осіннім
Без голосу лебідь літа.
І тихо й самостійно крильми він махає,
В сріблястую хвилю нараз поринає, —
Ось шию над воду, щоб слухать, простяг:
І ще раз поринув і в хвилі сховався,
Знов виринув нагло і знов прислухався,
Що шепчеться в очеретах.
І тихо по хвилях він кружить, дворує,
Мене ж наче сон який дивний чарує,
Неначе моя це душа.
Здивована цього життя тайниками,
Що б'ється й хвилює віками, віками,
Все бачить, відчуть поспіша.
І я одинокий на тихій болоні
Ті радощі мирні й проміння червоні
Вдихаю у груди тоді.
Я як увесь вникну в їх ясні глибини,
Хай щезнуть мої ті короткі години,
Як лебедя слід на воді!
